Ексклюзивне інтерв’ю інформаційному агентству “Інтерфакс-Україна” генерального директора Криворізького гірничо-металургійного комбінату ПАТ “ArcelorMittal Кривий Ріг” (АМКР, Дніпропетровська обл.) Мауро Лонгобардо (Mauro Longobardo).
Текст: Юрій Гулий
– “ArcelorMittal Кривий Ріг” у середині червня у зв’язку з проблемами із забезпеченням підприємства технічною водою після підриву російськими окупантами дамби Каховської ГЕС знизив виробництво до 15-20% від нормативної потужності. Це змусило підприємство побудувати новий трубопровід для водопостачання міста і повного покриття виробничих потреб. Як наразі працює водопровід та коли комбінат буде відновлювати виробництво і до яких можливостей? Нещодавно прес-служба повідомляла, що на підприємстві зараз у роботі одна доменна піч, чотири прокатних стани, конвертерний цех і одна МБЛЗ. Чи змінилась ситуація?
– Звичайно, ситуація з Каховською дамбою створила величезні проблеми. На момент тієї атаки в роботі було дві доменні печі. Ми сподівалися продовжити роботу двох доменних печей паралельно на більш довший період часу та зберегти рівень виробництва на 40-50%. Проте, на жаль, після руйнування дамби, рівень води у Каховському водосховищі почав знижуватися. Через те, що більшість води, яка надходила до Кривого Рогу, викачувалась звідти, ми одразу відчули нестачу води. На момент атаки підприємство споживали близько 2500 кубометрів технічної води на годину. Одразу після атаки ми фактично вийшли на рівень 900-1000 кубометрів на годину.
У цих умовах ми вирішили насамперед запланувати капітальний ремонт однієї з доменних печей. У той же момент нам довелося зупинити металургійне виробництво. Тож у перші дні після атаки на Каховську ГЕС у роботі була лише одна доменна піч №8 і розливальні машини, які фактично підключені до неї, а також дві коксові батареї плюс ще дві батареї у режимі простою. Усі прокатні стани були зупинені.
Потім ми отримали більше інформації про ситуацію з водою та про те, що потрібно, щоб повернутися на попередній рівень виробничої завантаженості. Ми зрозуміли, що готуються кілька проектів за підтримки уряду, місцевої влади, але вирішили зробити свій внесок. Ми мали можливість з’єднати річку Інгулець, що протікає із західної сторони нашого підприємства, до водосховища Південне.
Як ми це зробили? Маємо діючий трубопровід, який використовували у протилежному напрямку, від водосховища Південне. Потрібно було створити сполучення між річкою та цим внутрішнім трубопроводом, який у нас є. Добудували новий водогін довжиною приблизно п’ять кілометрів, використовуючи насоси з наших складів і труби, які ще на початку року закупили для іншого нашого проекту – будівництва великого хвостосховища “Третя карта”. Приблизно за 20 днів ми змогли побудувати насосну станцію, прокласти трубопровід від річки Інгулець до існуючого трубопроводу “АрселорМіттал Кривий Ріг”, який розташований з південного боку заводу. Нам вдалося відновити потік у протилежному напрямку, з заходу на схід, і нарешті ми змогли поповнювати Південне водосховище на рівні приблизно 3400 кубометрів на годину води з Інгульця. Я вважаю, що це визначний успіх. Трубопровід вже працює, зараз туди йде вода і поповнює водосховище.
Думаємо, що у найближчі тижні підприємство зможе отримувати з водосховища додатково 1000 кубометрів води на годину. На першому етапі роботи цей трубопровід переважно поповнює водосховище саме для потреб міста Кривий Ріг. Але коли рівень води буде достатнім для потреб мешканців міста, ми отримаємо додаткову воду, щоб відновити роботу нашого підприємства. Наразі, з поточним рівнем водопостачання, нам доводиться щодня вирішувати, який об’єкт має бути в експлуатації. Зараз в роботі коксові батареї №№5, 6, доменна піч №8, металургійне виробництво та прокатні стани працюють в залежності від наявності води.
Починаючи з другої половини серпня, ми очікуємо, що зможемо стабільно та безперервно повернутися до 25-30% завантаження виробничих потужностей. Щодня ми маємо дуже великі коливання у роботі обладнання. Але після середини серпня ми, швидше за все, зможемо повернутися до рівню перед атакою, але без доменної печі №6, яку зараз ремонтуємо, оскільки передбачали цей капітальний ремонт. Доменна піч №6 повернеться у роботу пізніше протягом року, ймовірно, у четвертому кварталі, після завершення технічного обслуговування.
Виробництво буде пов’язане з потужністю доменної печі. У серпні ми могли б виробити від 100 000 до 150 000 тонн чавуну. Потім його можна перетворити на сталь або чушковий чавун. Побачимо, яка комбінація є найкращою відповідно до нашого портфоліо замовлень. У чому тут проблема? На 100 000 тонн ми маємо достатньо води. Проте, якщо будемо виробляти більше чавуну, то не зможемо виплавляти сталь і задіяти прокатний переділ у інші проміжки часу. Ми будемо вимушені задіяти всі виробничі лінії разом, тому що треба переробляти продукцію доменних печей.
Доменна піч №8 може збільшити виробництво з 3500 тонн виробництва на день до 5000 тонн протягом серпня. Конкретний момент, коли це станеться, визначатиметься наявністю додаткової води, яку ми очікуємо отримати впродовж серпня. Потрібно взяти до уваги, що як тільки ми переходимо до вищого рівня виробництва чавуну, тоді ми зобов’язані запустити увесь прокатний переділ згідно ланцюжка виробництва, і це призведе до збільшення споживання води Отже, потреба у додатковій кількості води пов’язана з тим, що виробництво рідкого чавуну зростає, усі подальші переділи мають працювати сукупно.
– Які результати роботи комбінату за півроку-2023 та у порівнянні з аналогічним періодом минулого року?
– Перше півріччя минулого року не є вдалим порівнянням, тому що у перші два місяці 2022 року виробництво працювало на 100%. Порівнювати перше півріччя минулого року з першим півріччям цього року дуже важко. Якщо порівняти лише цифри, то зрозуміло, що цього року ми знизили виробництво порівняно з минулим роком.
У першому півріччі 2022 року ми виробили близько 890 000 тонн сталі, а у першому півріччі 2023 року 390 000 тонн – 43% від першого півріччя 2022 року. Але якщо порівняти воєнний період, то можу сказати, що ми у середньому на одному й тому ж рівні. Звичайно, варто взяти до уваги два тижні, коли електроенергія була недоступна, або місяці, коли електроенергія була доступна, проте не у тій кількості, яка нам потрібна. Можна побачити піки та спади. Але у середньому, з однією доменною піччю в роботі ми завжди будемо на рівні 20-30% виробництва.
На підприємстві є три доменні печі, які можна експлуатувати, лише одна з них, доменна піч №9, покриває 50% виробництва. Доменна піч №8 може покривати 30-33% виробництва, а найменша доменна піч №6 – близько 20%. Отже, якщо працює лише доменна піч №6, ми завжди будемо на рівні близько 20%. Якщо використовуємо доменну піч №6 та доменну піч №8, – будемо на рівні 50%. Якщо в роботі буде доменна піч №9, – будемо на рівні 100%.
Коли матимемо воду у достатніх обсягах, у нас буде можливість вийти на 33-35%. Тож ми повернемося до 50% тільки тоді, коли доменна піч №6 повернеться до роботи.
– Чи у достатній кількості є постачання сировини, зокрема вугілля чи коксу?
– З однією доменною піччю в роботі вистачає того вугілля, яке ми можемо купувати в Україні. Нам просто потрібно купувати невелику кількість з-за кордону, щоб покращити якість суміші, яку використовуємо у коксових батареях.
На рівні виробництва у 25-30% нам достатньо невеликої кількості імпортного вугілля для оптимізації та підтримки якості суміші. Якщо виробниче навантаження збільшиться до 50%, то решту вугілля доведеться імпортувати. Очевидно, що якщо наша діяльність збільшиться до 50%, це означає, що ситуація покращується, ринки кращі. Це означає покращенням не тільки для “АрселорМіттал Кривий Ріг”, але й для усього гірничодобувного та металургійного бізнесу. Саме тому вугілля у такому випадку не вистачатиме, і його буде потрібно імпортувати.
Зараз імпорт вугілля з польських портів, використовуючи залізницю, напевно, буде викликом з логістичної точки зору, особливо у зимові місяці, коли польські порти зайняті імпортом енергетичного вугілля для виробництва електроенергії всередині Польщі. Минулого року у нас була така сама ситуація. На початку зими польський уряд видав розпорядження про пріоритетне переміщення енергетичного вугілля, яке використовується на їхніх електростанціях, а коксівне вугілля було другим пріоритетом. Насправді ми не так сильно постраждали, тому що й не так багато виробляли. Проте знаємо, що у зимовий період пріоритет може бути для енергетичного вугілля. І тоді імпорт великих обсягів вугілля через польські порти та залізницю (або навіть через румунські порти та залізницю), може бути викликом.
– Як ви вирішуєте проблеми з логістикою? Що потрібно зробити, аби зняти цю проблему? Куди зараз підприємство відправляє свою продукцію? Яка частка реалізації на в Україні на за кордоном?
– У першій половині цього року логістика була, звісно, складною, проте це не було сильною перешкодою для експорту до Європейського Союзу. Це, звичайно, великий виклик з точки зору життєздатності бізнесу. Додаткові витрати, які ми платимо за відвантаження на цю відстань порівняно з вартістю, яку мали раніше, у цілому роблять нас неконкурентоспроможними. Ми втрачаємо гроші замість отримання прибутку. Але з огляду на наявні потужності, принаймні протягом першої половини цього року, ми не так сильно постраждали. І причина проста – це 20-30% виробничого завантаження. Ми розробили багато альтернатив, щоб експортувати готову продукцію у країни Європи без затримок і заторів.
Зернова угода не продовжена. Це пік сезону, коли все це зерно потрібно транспортувати до інших країн. Це також додасть обмежень для доступної потужності.
Крім того, стаються атаки на портову інфраструктуру. І ми розуміємо, що зараз проводиться велика робота, щоб вивезти з портів той матеріал, який там зберігається. Таким чином, у найближчий час, ймовірно, буде затор у районі портів, де всі оператори сільськогосподарських портів намагатимуться співпрацювати, щоб вивезти продукцію та перенаправити вантаж на залізничну мережу.
Ми ще не маємо розуміння про обмеження, з якими зіткнемося у наступні місяці. Ймовірно, це буде перевантаженість, особливо у найближчі 30 днів, якщо стан справ не погіршиться. Після цього, напевно, ситуація нормалізується, тому що нинішній момент – це найгірший момент. Пік сезону – завжди був найскладнішим моментом, навіть без ворожих атак.
– Яка частка продажів в Україні?
– В Україні в середньому впродовж першого півріччя цього року ми продавали близько 30 тисяч тонн на місяць. Це приблизно 25% від того, що ми продавали до війни. Раніше у нас був внутрішній ринок приблизно 100 000-120 000 тонн на місяць залежно від сезонності.
Зараз бачимо деяке зростання, побачимо, як буде далі. Якщо ми виробляємо приблизно 100 000 тонн чавуну на місяць, то можна сказати, що 30% було спрямовано на внутрішній ринок, 70% на експорт, з яких 50% – це чушковий чавун.
Тим часом ми розвиваємо деякі сусідні ринки в Європейському Союзі. До війни у нас була квота на експорт металопродукції до Європи. Ми ніколи не думали, що це хороший ринок для нас, тому що у цій квоті не було достатньо можливостей для експорту в ті країни. У червні 2022 року Європейський Союз скасував квоту, тому ми змогли розвивати цей новий для нас ринок.
Освоєння нового ринку в поточних умовах не означає, що ми можемо швидко продати продукцію. Нам довелося пройти процес сертифікації для усіх видів нашої продукції. В Європейському Союзі немає унікальної специфікації продукції, яка б діяла на усій території ЄС-27. Насправді кожна країна має свою сертифікацію. Перш за все, ми здійснюємо пошук клієнтів, а паралельно забезпечуємо сертифікацію продукції.
Лише у 2023 році ми почали бачити деякі замовлення з сусідніх країн Європи, і це пов’язано з тим, що логістика становить великі додаткові витрати. Тож ми ніколи не зможемо транспортувати нашу продукцію у належній економічній вартості на захід Європи без відкритих портів Чорного моря.
Для нас ринок сталі у Європі відкрився фактично у першій половині цього року. Але насправді для того, щоб знайти клієнтів, для сертифікації, для пробних замовлень потрібен певний час.
Зараз європейський ринок продукції, яку ми виробляємо, знаходиться у депресії. Ціни надзвичайно низькі, навіть європейські компанії відчувають труднощі з утриманням своїх підприємств. Ціни зараз дуже низькі. До того ж ми маємо додаткові витрати на логістику та збереження усього всього персоналу. Якщо ринок сталі в Європі поліпшиться, ми будемо виробляти більше сталі, а не чавуну.
У попередні роки було легко планувати виробництво тієї чи іншої продукції з початку року і на цілий рік. У поточних умовах портфель продукції може змінюватися щотижня залежно від ринків і замовлень клієнтів. Тому я навіть не надам вам точні дані, оскільки вже наступного тижня розподіл між продуктами може змінитися. Трапляється так, що раптово ціна на деяку продукцію зростає або знижується, і нам потрібно швидко адаптувати наше виробництво, щоб впоратися з цими коливаннями ринку. У нашому випадку це дуже впливає на нас, оскільки маємо додаткові витрати.
– Після деокупації частини Херсонської області, відновилась робота “ArcelorMittal Берислав”, яка нарощувала відвантаження вапняку для металургійного виробництва “ArcelorMittal Кривий Ріг”. Як ситуація зараз?
– Підприємство працює. Я особисто побував там, щойно територія була звільнена. На складах там залишалася продукція, яку ми не могли вивезти, коли розпочалася повномасштабна війна, і та територія була окупована. Як тільки ситуація поліпшилася, ми спробували відновити поставки в “АрселорМіттал Кривий Ріг”, використовуючи той складський матеріал. І це було зроблено.
У перші місяці цього року ми відвантажили всі запаси. Завдяки підтримці різних органів влади, військового керівництва, навіть з Кривого Рогу, не тільки з Херсона, ми змогли відновити виробництво в “АрселорМіттал Берислав”. До речі, саме військове керівництво Кривого Рогу дуже допомогло з розмінуванням території. Підприємство було окуповано агресорами. Вони використовували його як базу, яку потім знищили. Вся територія, яка прилягала до нашого об’єкта, була замінована. Потрібен був певний час, щоб розмінувати територію, повернути обладнання у кар’єр та відновити виробництво. Зараз все працює.
Ми думаємо, що до кінця року зможемо відвантажити з Берислава 200 тисяч тонн вапняку для в “АрселорМіттал Кривий Ріг”, включно із складськими запасами. Але потрібно враховувати, що виробництво цього підприємства в нормальних умовах могло б становити 60-70 тисяч тонн на місяць, близько 800 000 тонн вапняку на рік. Наразі ми будемо відвантажувати приблизно 25% реальної потужності. Але зараз це цілком достатня для нас кількість.
– АМКР нещодавно знов направив до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України документи на узгодження будівництва хвостосховища – “III карта”. Наскільки пам’ятаю, це вже четверте подання документів на погодження будівництва цього хвостосховища “III карта”. Які нові вимоги висуває Мінприроди та чому так затягнулося узгодження на будівництво?
– Це частина нормального робочого процесу, який є не найшвидшим. Але ми не бачимо в цьому проблеми зараз.
Будівництво нового хвостосховища “Третя карта” є одним із головних екологічних проектів у нашому гірничому департаменті. “Третя карта” буде сучасним з екологічної точки зору. Будівництво триває. Я хотів би подякувати компанії АрселорМіттал за те, що вона дозволила нам продовжити цей проект, навіть враховуючи наші негативні фінансові результати. Це фінансування триватиме. Цього року загалом, включно з будівництвом хвостосховища, ми плануємо витратити близько 130 мільйонів доларів США. З цієї суми понад половина буде витрачена на “Третю карту”.
Гарна погода зараз дозволяє нам рухатися швидше. Не прогнозуємо жодних проблем для цього проекту. А щодо дозволів, ми сподіваємося, що все вдасться швидко вирішити.
– Як повідомлялося, 27 червня НКРЕКУ встановила нові максимальні граничні ціни (price caps) електроенергії на ринку “на добу вперед” (РСВ), внутрішньодобовому ринку (ВСР) та балансувальному ринку (БР), які набрали чинності з 30 червня. Як це вплинуло на додаткові затрати АМКР? Наскільки зросли відрахування на е/е?
– Так, це велика проблема для нас. До війни Україна мала можливість користуватися перевагами атомних електростанцій, могла мати конкурентну ціну на електроенергію – на рівні 70-80 доларів США за мегават. У всякому разі, ціна на електроенергію завжди була нижчою, ніж у Європі. Зараз, звісно, в Європі також є великі відмінності, залежно від країни, але в середньому Україна завжди мала ціни, нижчі за європейські.
Потім почалася повномасштабна війна, атаки на енергетичну інфраструктуру. Електроенергія у звичних обсягах стала недоступною для нас. До лютого-березня 2023 року ситуація з наявністю необхідної електроенергії була вирішена, проте ціна так і не повернулася до попереднього рівня. Ми більше не змогли повернутися до дешевшого рівня вартості електроенергії. Збитки, завдані електроенергетичним активам і мережі, звичайно, мають бути відшкодовані. Треба все відбудовувати, треба проводити технічне обслуговування об’єктів.
Той факт, що НКРЕКУ встановила нові максимальні граничні ціни підтверджує, що ситуація точно не повернеться туди, де ми були раніше. Велика проблема тут полягає в тому, що ми маємо додаткові витрати на логістику. Маємо додаткові витрати, тому що хочемо утримувати наших людей та допомогти їм жити, пережити цю війну. Ми платимо їм 66% від основної зарплати, навіть якщо працівника немає на роботі, якщо він знаходиться в простої, оскільки обладнання не працює. До цих витрат тепер додається збільшення цін на електроенергію. Для нас це простий математичний розрахунок. Ціни на електроенергію зростають, нічого не змінюється в контексті логістики, нічого не змінюється на ринку – у кінцевому підсумку витрати будуть вищими за ціни. Коли витрати є вищими за ринкові ціни, зручніше нічого не виробляти. Як ми можемо працювати, якщо нам потрібно влити у виробництво більше грошей, ніж ми отримаємо?
Ви знаєте про наші збитки 2022 року, і, ймовірно, цього року ми знову матимемо збитки. Збільшення цін на енергоресурси збільшить наші втрати у тій пропорції, в якій електроенергія використовується. Ми хотіли б зрозуміти, як уряд може на це вплинути. Чи може бути встановлено перехідний період? Чи має намір уряд підтримувати галузь вже зараз, а не після завершення війни та під час відбудови? Певний перехідний період все ж є важливим для бізнесу, щоб вижити та згодом повернутися до прибутковості. Не думаємо, що підвищення тарифів є належною підтримкою для бізнесу зараз.
– Як наразі працює АМКР – прибутково чи збитково? Минулого року ви залучили значні кредитні кошти під гарантії групи ArcelorMittal у розмірі $600 млн. Яка ситуація зараз? Наскільки знизились інвестиції у виробництво?
– Минулого року мали консолідовані чисті збитки приблизно у 1,3 мільярда доларів США. Групі АрселорМіттал довелося влити в нашу компанію приблизно 600 мільйонів доларів США. Ми виходили з гарного 2021 року, тому на початку 2022-го мали певні резерви. Звісно, всі ці ресурси ми вже використали.
Цього року ми, ймовірно, знову матимемо негативні результати відповідно до того, що я зараз бачу. Не можу зараз сказати, якими конкретно вони будуть. Сподіваюся, менш негативними, ніж минулого року. Це наша надія, і ми намагаємося досягти кращих результатів, ніж у 2022 році. Але якщо тарифи будуть зростати, ці негативні результати будуть більш негативними, ніж очікувалося, тому що наші робочі прогнози були іншими.
Поки ми все ще в мінусі. Є багато невизначеностей, які щодня впливають на наш прогноз. Що ж, подивимось. Компанія не може вижити, якщо така ситуація триватиме й далі. Підтримка держави може стати вирішальним фактором. Є ще один фактор, звичайно, це ринок. І якщо раптом ринок покращиться, і ціни в Європі зростуть, то, можливо, ми зможемо покращити своє фінансове становище.
Поки всі прогнози, які ми бачимо, не показують різкого покращення ситуації протягом 2023 року. Ми можемо побачити якість результати у четвертому кварталі, але це буде ефект лише трьох місяців. Вплив цих трьох місяців не буде настільки великим, щоб компенсувати те, що було у перші 9 місяців року. Навіть якщо сьогодні ситуація покращиться, ми побачимо ефект тільки у четвертому кварталі.
Оскільки ринок визначає нашу ціну, ми намагаємося зробити все можливе, щоб зберегти, пом’якшити та зменшити наші витрати, проте є частина витрат, яку ми не контролюємо. Ми не можемо керувати ціною електроенергії. Ми можемо лише покращити процеси споживання електроенергії, але не можемо керувати цінами.
– Чи є у підприємства проблеми з поверненням ПДВ? Яка заборгованість держави перед АМКР по ПДВ?
– Ні, зараз немає жодних проблем стосовно відшкодування ПДВ. У цьому випадку я дуже вдячний податковим органам і уряду за те, що вони подбали про нас забезпечили нормальний процес. ПДВ відшкодовується відповідно до правил. Ми раді, що у цих умовах змогли вийти на належний рівень відшкодування ПДВ.
– Наскільки гостра проблема у підприємства з персоналом, як ви вирішуєте ситуацію з нехваткою робітників?
– Ми тримаємо усіх своїх працівників на заробітній платі, навіть якщо половина з них не була на робочих місцях протягом кількох місяців. Перед повномасштабною війною у нас працювало приблизно 26 тисяч людей, і усі наші працівники досі на зарплаті, включно з підрядниками.
Зараз безпосередньо на роботі щодня працює приблизно половина персоналу. Близько 2700 наших співробітників зараз в ЗСУ. Трапляється, що на певних посадах більше працівників мобілізовано. І коли ми збираємося відшукати людей на ту чи іншу позицію, то знайти не так легко. Однак частина персоналу все ще перебуває на простої, ми розраховуємо на них. Намагаємося реалізувати плани перенавчання, щоб допомогти людям навчатися іншому фаху. Так, наприклад, якщо ми бачимо, що деякі з наших активів не будуть відновлені в короткостроковій перспективі, то намагаємося запросити наших співробітників для перенавчання, щоб скористатися іншою посадою в нашій організаційній структурі. При поточній завантаженості заводу 25-30% той факт, загальна нестача персоналу не суттєво впливає на нашу роботу. Станом на зараз. Думаю, що ми почнемо це відчувати, коли стабільно будемо працювати на рівні 50%. І це, безумовно, стане великою проблемою, коли завод наростить потужності до 100% (за умови розблокованих чорноморських портів).
Що ми зараз робимо: тримаємо людей в штаті, навіть якщо вони на простої. Якщо вони вдома, то отримують 66% своєї основної зарплати. Якщо на роботі, то отримують 100% своєї зарплати та належні доплати. Перекваліфікація дозволяє повернутися на завод вже зараз і працювати, одержуючи повну зарплату. Це короткострокові плани.
У довгостроковій перспективі, я згоден з вами, це велика проблема. І велика проблема не лише для нашого підприємства. Коли ситуація покращиться, всі підуть шукати нові ресурси. І ми не очікуємо, що будуть ресурси для повернення на 100% потужності для всіх металургійних заводів України.
Ми намагаємося зрозуміти, як це вирішити. Ще одна наша програма – робота з університетами. Ми плануємо розширити програму, яку розпочали, коли анонсували наш проект “Нова Фабрика”, до якого намагалися залучити студентів. Ми їх навчаємо, у нас є програма дуальної освіти. Коли вони закінчують навчання, то вже готові прийти працювати на підприємство. Думаю, це важливо, варто навіть збільшити кількість студентів, за якими ми слідкуємо та намагаємося долучити до виробництва.
Коли ми перезапустимо нашу інвестиційну програму та впровадимо стратегічні інвестиції з новими технологіями та активами, нам знадобляться люди саме після університетів, оскільки всі нові заводи дуже технологічні. Ручна робота обмежена до мінімуму. Тому люди повинні вміти працювати у системах, з комп’ютерами. Усі інвестиції, які ми розглядаємо на даний момент, мають високий рівень технологій. Важливо залучати студентів вже зараз, давати їм перспективу на майбутнє. Саме ці люди нам знадобиться для заводу майбутнього.
Звичайно, наявність ресурсів у металургії та гірничодобувній промисловості є проблемою країни, яку потрібно буде вирішити, якщо Україна справді хоче рухатися далі та збільшувати потужності галузі у майбутньому.
– Як оцінюєте ініціативу Офісу Президента по створенню координаційної платформ, яка розглядатиме проблемні питання між бізнесом та правоохоронними органами.
– Звичайно, позитивно. Набагато краще, якщо взаємодія з владою буде відбуватися через центральні інституції, які зможуть зібрати всі питання та скласти повну картину. Така компанія, як АрселорМіттал, має пряму взаємодію з урядом завдяки своєму масштабу. Компанія є членом Європейської бізнес-асоціації, Американської торговельної палати тощо. Тому ми можемо реально підняти проблемне питання, і те рано чи пізно буде розглянуто. Але є компанії меншого масштабу, і вони також повинні мати можливість підняти свої проблеми.
Це нормально, що для того, щоб знайти рішення, спочатку потрібно вислухати, у чому полягає проблема. Мати повне розуміння проблеми з різних точок зору – це дуже добре. Тому я схвалюю ініціативу щодо структурного сприйняття питань, пов’язаних з відносинами між владою та бізнесом. Це хороший спосіб зібрати інформацію та на її основі скласти план дій і стратегію вирішення проблем, які можуть виникнути.
– Як оцінюєте ситуацію в ГМК України та у світі загалом? Який прогноз по кон’юнктурі?
– Металургія в Україні завжди буде видатною галуззю, якою вона і була завжди. І це буде зелена металургія. Галузь рухається у цьому напрямку багато років. Деякі країни працюють швидше. Деякі країни повільніше. Менш ніж за 25 років, у 2050 році, ми прийдемо до амбітної мети декарбонізації. І навіть сьогодні, якщо намагаєшся модернізувати об’єкт і змінити обладнання, то придбати можна лише екологічно чисте. Технології та швидкість модернізації виведуть металургійну галузь в Україні та поза її межами на зелений рівень.
Головна проблема, яку я бачу у світі металургії, полягає в тому, що встановлених потужностей набагато більше, ніж попиту. Це головне питання. Щоб вижити, компанія повинна бути конкурентоспроможною. Інакше прийде хтось інший, більш конкурентоспроможний, і займе частку вашого ринку. Я не говорю про якісь спеціальні продукти, йдеться про товарну продукцію. Великі обсяги сталі продаються як товарна продукція.
Сьогодні в Європі майже 10 мільйонів тонн невикористаних потужностей. Для цього немає навіть ринку. Тепер це визначатиме той факт, що лише конкурентоспроможні гравці зможуть вижити.
Як ми виживаємо у цьому дуже конкурентному середовищі? Перш за все, ми бачимо, що є кілька країн Європи, а також США, які фактично підтримують саме металургійну промисловість у зеленому переході. Європа, наприклад, надає гранти через різні країни кільком заводам, щоб сприяти перетворенню промислового сліду на повністю екологічний. Паралельно в США існують стимули стосовно сплати податків для нових заводів. Інвестиції в сферу зеленої металургії там звільняються від оподаткування.
Тож моє запитання: якими могли б бути стимули для українських компаній? Відбудова України приверне в країну багато капіталу. Вважаю, що ми повинні отримати такий самий стимул, як і наші конкуренти. Ми намагаємося якнайшвидше потрапити в Євросоюз. Тож як тільки ми опинимося всередині, усі матимуть більш-менш однакові рівні. Будуть встановлені правила, яких слід дотримуватися всім. Якщо ми всередині, то конкуруємо на одному ринку і повинні отримувати однакові стимули.
Це, безперечно, майбутнє металургії. Ми вважаємо, що Україна буде частиною цього, завдяки ресурсам, які є в Україні, зокрема ресурсам залізної руди, які все ще є тут. Але ми повинні переконати всіх, що ми повинні цінувати ці ресурси. Тому що самого ресурсу, без допомоги, без стимулів, узгоджених із найкращою світовою практикою, буде недостатньо для підтримки прибутковості бізнесу. І ми не хочемо, щоб Україна стала лише постачальником сировини. Я цього не хочу. Але якщо не буде чітких стимулів для інвестицій у зелену металургію, швидше за все, Україна перетвориться на постачальника сировини для Європи. Це помилковий шлях. Я б волів, щоб Україна постачала готову продукцію.
Нерідко компанія, що виробляє 10 мільйонів тонн котунів (рос – окатыши, залізорудна сировина – ІФ-У) на рік, може мати лише 1000 працівників. У той же час в компанії, що виробляє 6 мільйонів тонн сталі на рік, працює 26 000 людей. Це все треба аналізувати. Тому, перш за все, я хотів би, щоб Україна після війни дійсно розвивала металургійну промисловість. Якщо ви конкурентоспроможні та екологічні, то ви станете однією з компаній, які виживуть на складному ринку.
– Дякую за інтерв’ю!
